Вівторок, 15.03.2016, 18:56
ЛЕГКА АТЛЕТИКА
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гость · RSS
 

Розсилка новин

Введіть Ваш Email

 

Вже підписано

Канадская компания Наполеон производит высококлассные газовый грили. Вы сможете приготовить свои любимые блюда из мяса, рыбы или овощей за считанные минуты. Заходите на магазин и выбирайте http://bestweekend.com.ua/store/gas/
Тканко О.В.
 
Народився Олександр Васильович Тканко на Черкащині в родині сільського коваля 23 грудня 1916 року. Здобув професію педагога. На Волині очолював педагогічне училище

З початком війни Тканко став інструктором політвідділу авіаційної частини. Саме тоді у нього визрів план знищення ворожих літаків на аеродромах, в німецькому тилу. Вперше перетворив задумане в життя 17 вересня 1942 року під Сталінградом.

Восени 1942 року потрапив у парашутно-десантну диверсійну групу, яку скинули на Харківщині з завданням знищити ворожий аеродром. Група знищила 16 літаків, після чого до підходу частин Червоної Армії діяла в тилу ворога партизанськими методами. Улітку 1943 року нову групу під командуванням Тканка десантували на Полтавщині. Діючи у складі партизанського з’єднання Ковпака, новий загін Тканка знищив 5 ешелонів ворога, згодом узяв участь у форсуванні Дніпра. 4 січня 1944 року Тканкові було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Наступна висадка групи Тканка була вже під Чернівцями навесні цього року. А у липні Тканко очолив сформоване на Закарпатті з двох диверсійних груп партизанське з’єднання. За два з половиною місяці воно розрослося до 840 бійців. З липня по листопад партизани знищили і взяли в полон більше тисячі солдат і офіцерів ворога, 3 ешелони, звільнили з концтаборів кілька сотень цивільних громадян і військовополонених.
З 1943 року підрозділ Олександра Тканка перейшов у розпорядження Військової ради 3-го Українського фронту. За вдалі дії на переправі Дніпра при визволенні Києва Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 січня 1944 року Олександру Тканку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

На початку березня 1944-го нове завдання – допомогти червоним партизанам Буковини, які опинилися у складному становищі.

Пам’ятним для Олександра Тканка був день 21 липня 1944 року. Того дня його група висадилася на парашутах поблизу полонини Рівна на Закарпатті. Тканко часто згадував і розповідав, як його бійці ліквідували в селі Тур’я Поляна концентраційний табір "Білий хутір", де німці тримали до 700 місцевих жителів – комуністів, антифашистів, євреїв...

Чотири рази десантувався в тил гітлерівців черкащанин Олександр Тканко і щоразу повертався живим... Майже всі інші гинули з першого разу.

Причини феноменального успіху Тканка – у його тактиці, яка не вписувалася в усталені канони радянського партизанського руху. Про цю тактику Олександр Тканко, згодом – ректор Черкаського педінституту, розповідає у своїй дисертації на здобуття звання кандидата історичних наук.

Закарпатський тріумф

Надамо кілька фактів для роздумів. У ніч з 3 на 4 липня 1942 року поблизу селища Ясиня на гору Говерла десантувалася група Олекси Борканюка. Троє парашутистів загинули при висадці, двоє потрапили в полон. Через декілька місяців угорська жандармерія захопила і Борканюка. У ніч з 18 на 19 серпня 1943 року поблизу міста Хуст приземлилася група радянського розвідника-угорця Ференца Патаки. Та через кілька місяців вона була розгромлена. Така ж доля спіткала і групи Георгія Володіна, Василя Буянова, Володимира Хоменка, Василя Маргарити та інших.

У ніч на 20 липня 1944 року на полонину Руна висадилося 13 партизанів на чолі з Олександром Тканком. Не встигли зібратися, відшукати боєприпаси, як їх оточили карателі. Довелося прийняти бій. Будучи переконаними, що пташка у клітці, угорці не поспішали атакувати і поступово стискали кільце. Доки частина бійців Тканка вела прицільний вогонь, Леонід Потеленко і Карім Кайсенов обстежили все довкілля. І їм пощастило. Майже поряд з ними, через глибоку ущелину, зарослу зверху ялівцем, спускалася вниз непомітна стежина. Нею і вирішили скористатися. Кинувши десятків два гранат у ланцюжок карателів, бійці різко припинили вогонь і щезли в ущелині. Доки угорці приходили до тями, група дісталася до потічка і через годину була далеко від місця висадки.

Для пошуку десантників угорці кинули батальйон прикордонників.
На третій день група Тканка зустріла верховинця у вишитому кептарику і довгій вовняній киреї. Познайомилися. Цей верховинець допоміг добратися до села Буковець. І вже 25 липня Тканко зустрівся з підпільником із села Тиха Іваном Куклишином. Так почалася співпраця з верховинцями. І вже на кінець липня група перетворилася на загін, а потім на з’єднання чисельністю 800 осіб.

Коментуючи успіх Тканка, академік, уславлений партизан, Герой Радянського Союзу Всеволод Клоков під час зустрічі з одним із авторів цієї публікації, коли зайшла мова про Тканка, підкреслив:

"У Тканка був свій метод – залучати до своєї діяльності всіх без винятку, навіть антикомуністів. Буквально через півмісяця після висадки він встановив зв’язок з прем’єр-міністром Підкарпатської Русі Андрієм Бродієм, угорським інженером Куртом Айзнером, юристом Стефаном Борецьким, журналістом урядової газети Іваном Керчою, секретарем Міністерства внутрішніх справ Самуїлом Бачинським, урядником Юрком Вакулою та іншими. Через підпільну організацію "Живий струмінь" і клуб депутатів Тканко вийшов на зв’язок з Хорті. 27 вересня 1944 року Хорті направив у Москву повідомлення, а 15 жовтня виступив на Будапештському радіо про капітуляцію Угорщини. На жаль, ця акція не була доведена до кінця. Будапешт захопили гітлерівці. Війна тривала

Тактика Тканка

Опора на місцевих жителів – це була основна принципова позиція Тканка. Так він діяв не тільки на Закарпатті, а й на Придніпров’ї, Харківщині, Чернівцях.

Ковпак, Вершигора, Федоров, як правило, діяли великими партизанськими з’єднаннями, повинні мати базовий табір із землянками, шпиталем, кухнями. А Тканко у своїй дисертації стверджував протилежне: "Кожне з’єднання має діяти без обозів, невеликими рухливими групами, і, до речі, активними групами, які завдають блискавичного удару і відразу зникають. Ворог має змогу запросити допомогу, а тому група повинна уникати затяжного бою. Раптовий удар – і відразу має щезнути. Але весь час повинна тривожити ворога". І тут він наводить приклад загону Мельникова, який вирішив отаборитися і перепочити. Через кілька днів він був оточений і майже повністю знищений.

Крім того, Тканко наголошував, що група повинна не перевищувати 5–10 осіб. Саме таку кількість людей можуть забезпечувати підпільники найближчого села і боєприпасами, і продуктами. До того ж, у з’єднанні існували спеціальні загони, які нападали на склади противника і там здобували продовольство.

Зворотній бік партизанського руху


Жоден із авторів спогадів про партизанський рух не розповідає про те, яким чином партизани діставали продукти... Тканко був категоричним противником всіляких продрозкладок, реквізицій. Перед десантуванням кожен партизан одержував необхідну кількість угорських грошей. І за кожну хлібину підпільникам платили більше, ніж та коштувала на ринку. І коли в с. Смерекове на підпільній квартирі був залишений тяжкопоранений Сопілков – Тканко виділив для його лікування Андрію Блазі 600 пенгів.

Розповідаючи про проведені операції, окремі керівники звертають увагу лише на успіхи операції, і обминають факти, як же відбилася ця операція на долі жителів навколишніх сіл. Згідно зі встановленим правилом, за кожного убитого німця гітлерівці розстрілювали 10 осіб заручників чи жителів найближчих сіл. Так, зокрема, трапилося і в селі Острівець Уманського району, поблизу якого партизани розгромили німецький обоз. Наступного дня село було оточене карателями, 156 осіб розстріляли, повністю спалили всі хати. Схоже трапилося із селами Шестеринці Лисянського району, Буда і Мельники Чигиринського району.

Можливо, Тканко не нищив гітлерівців чи хортистів? Ні. Згідно зі звітом, ним було знищено понад півтори тисячі угорських солдатів і офіцерів, пущено під укіс 15 паровозів, зруйновано 28 мостів тощо. Але все це було зроблено відкрито, як нібито діяла окрема військова частина. По-друге, коли одна група відволікала переслідувачів, друга група перебувала в засаді і зустрічала карателів шквальним вогнем. Тобто, відбувався бій, і пов’язувати напад партизанів з місцевим населенням у гітлерівців не було сенсу.

Тактика Тканка не вкладається в рамки досвіду таких визначних партизанських генералів, як Наумов, Ковпак, Федоров. І не випадково, що підготовлена черкаськими журналістами П.М. Жуком та М.З. Дашківським книжка "Третій десант", незважаючи на позитивні відгуки академіка Всеволода Клокова, істориків і ветеранів партизанського руху, відкидалася багатьма видавництвами. І коли, зрештою, за її видання взявся Держполітвидав, редакція видавництва змушена була скоротити книжку майже наполовину.

Проте завдяки діяльності партизанського з’єднання Олександра Васильовича майже по всьому Закарпаттю були встановлені народні комітети, до яких ввійшли підпільники різних поглядів та ідеологій. Вони послали делегатів на з’їзд у Мукачевому 26 листопада 1944 року, який проголосив бажання закарпатського народу возз’єднатися з Україною.

У роки другої світової війни Олександру Тканку тричі із групами приходилось десантуватися і партизанити у ворожому тилу на Харківщині, Придністров’ї та Буковині. За умілі оперативні дії йому було присвоєно звання Герой Радянського Союзу. У червні 1944 р. підполковник О.Тканко отримав нове завдання – десантуватися на Закарпатті.

У своїх спогадах Олександр Васильович дякує побратимам із Закарпаття, які прийняли його як рідного. Пізніше закарпатці поповнили загони Тканка і Русина.

За чотири місяці 1944 року партизанські з’єднання Героя Радянського Союзу О.Тканка та В.Русина знищили понад одну тисячу солдатів та офіцерів ворога, підірвали 5 ешелонів з військовою технікою, спалили 40 вагонів та взяли багато трофеїв.

Відразу після визволення Закарпаття від німецько-фашистських загарбників 28 жовтня 1944 р. партизанські з’єднання були розформовані, більшість бійців влилась у діючу бойову армію, а командири партизанських загонів на чолі з своїм командиром О.Тканком залишилися на Закарпатті створювати народні комітети та народні дружини, забезпечувати охорону кордонів та громадського порядку. Згодом підполковника Тканка призначають начальником Центрального штабу народних дружин і Головної міліції.

Після війни

Для керівництва Народними дружинами декретом НРЗУ був створений Центральний штаб Народних дружин Закарпатської України. Начальником Центрального штабу НРЗУ призначено командира партизанського з'єднання на Закарпатті Героя Радянського Союзу Олександра Васильовича Тканка.
Згодом він очолив обласне управління внутрішніх справ.
Пізніше Олександр Тканко здійснив свою давню мрію – працювати на ниві освіти і науки, був ректором кількох інститутів, з 1953 по 1979 роки очолював Черкаський державний педагогічний інститут. Кандидат історичних наук, професор.
Та ніколи не забував Закарпаття, вважав його своєю малою батьківщиною. Часто її відвідував, підносив квіти до пам’ятника на полонині Рівній, зустрічався з побратимами по зброї.
Помер 18 квітня 2006 року, похований у Черкасах.



Vinat Igor © 2016
Категорії розділу
Олімпійська слава Черкащини
Новини з-за кордону
Українські новини
Цікаві статті
Цікава статистика
Новини
Підбір кращих відеофайлів
Легка атлетика на Олімпійських іграх 1896-2008
Олімпійські ігри 2012
Категорії розділу
Всі права захищено. Деякі матеріали на цьому сайті взяті з відкритих джерел інтернету,
якщо ви являєтесь автором матеріалу і не бажаєте щоб він був розміщений на сайті - зв'яжіться з адміністратором